Кафедра цивільно-правових дисциплін

Захист суб’єктивних цивільних прав та законних інтересів учасників цивільних правовідносин виступає важливим компонентом механізму цивільно-правового упорядкування суспільних зв’язків. Запроваджуючи можливі та обов’язкові для дотримання суб’єктами цивільного права моделі їх поведінки, законодавець визначає вектор розвитку відповідних суспільних відносин і встановлює можливі способи задоволення потреб їх учасників у межах приватноправового поля. Водночас, незважаючи на те, що в основу цивільно-правового регулювання суспільних відносин покладаються, зокрема принципи справедливості, добросовісності та розумності, а сам механізм цивільно-правового регулювання перебуває у процесі перманентного розвитку, нерідкими є протиправні прояви зі сторони суб’єктів цивільного права, що проявляються у тому числі у створенні загроз порушення суб’єктивних цивільних прав інших осіб та власне порушення таких прав. У зв’язку з цим юридичний інструментарій захисту суб’єктивних цивільних прав покликаний забезпечити створення умов, зокрема для здійснення учасниками цивільних правовідносин належних їм правових можливостей шляхом усунення загроз їх порушення, припинення таких порушень та/або ліквідації їх наслідків.

Форми порушень суб’єктивних цивільних прав розвиваються паралельно з розвитком цивільних правовідносин, що обумовлює потребу у запровадженні комплексного та ефективного інструментарію протидії. Водночас в сучасних умовах правова система України зіштовхується з цілою низкою проблем які потребують ретельної уваги в практиці правореалізації і правозастосування і навіть вирішення на нормативному рівні. Зокрема, на рівні положень чинного цивільного законодавства України майже не розвинена система способів неюрисдикційного захисту суб’єктивних цивільних прав. Такий стан речей не сприяє їх ефективному застосуванню в умовах практики. При цьому більш ретельне регулювання порядку застосування вказаного інструментарію могло б сприяти розвантаженню вітчизняних судів, тим більше що держава і так стимулює розвиток альтернативних механізмів вирішення юридичних спорів, зокрема медіації.

Важливим фактором, що актуалізує пропонований освітній компонент в умовах сьогодення виступає судова реформа, проведення якої розпочалось у 2014 році. Впроваджені нововведення безпосередньо торкнулись архітектоніки судової гілки влади, підсудності окремих категорій справ та порядку їх вирішення. Крім того, внаслідок оновлення кадрового складу судів вищих судових інстанцій, а також запровадження Великої Палати Верховного Суду як постійно діючого колегіального органу Верховного Суду створено умови для підвищення ефективності вирішення складних юридичних проблем в рамках окремих категорій справ. Ба більше, Верховним Судом сформовано цілу низку важливих правових висновків, що безпосередньо стосуються ефективності способів судового захисту цивільних прав, а також особливостей застосування окремих з них. Аналіз відповідних судових рішень виступає необхідною умовою для розуміння правової природи захисту цивільних прав і специфіки застосування окремих його способів.

З урахуванням викладеного вище, приймаючи до уваги характер проблем, що розглядаються в рамках пропонованого освітнього компонента, його засвоєння виступає одним з визначальних елементів формування у здобувача освіти необхідних знань та навичок практичної спрямованості, зокрема щодо вирішення конкретних практичних ситуацій, а тому і однією з детермінант його професійної конкурентоспроможності на ринку праці в сучасних умовах.

Освітній компонент покликаний підготувати здобувача освіти до практичної діяльності та підвищити рівень наявних знань та навичок стосовно захисту суб’єктивних цивільних прав у практичних умовах.